простір

Одна з об'єктивних форм існування всіх речей, так само як і час. Уявлення щодо П. і часу змінювались на протязі історії людства, відображаючи складні процеси пізнання світу, образне сприйняття якого безпосередньо віддзеркалювалось в архітектурі та образотворчому мистецтві. Тобто простір в архітектурі це не просто проміжок між внутрішніми стінами і простінками у споруді або між окремими будівлями, штучне середовище призначене для життєдіяльності людини і суспільства, це не елементарний ілюзорний геометричний феномен в живопису і графіці, а передовсім складна форма розуміння дійсності, котра наочно ілюструє історію людського бачення світу, місця Людини у Космосі. На протязі багатьох тисячоліть розвитку людства сформувались низка видів, серед яких:

простір абстрактний (несумірний, раціональний) — позбавлений наочної можливості конкретних вимірювань. На відміну від зображень за допомогою прямої перспективи, де однакові за розмірами предмети показані зменшеними при віддаленні від глядача, в японському живопису кожна фігура, кожен предмет, незважаючи на реальність зображення складає свій просторовий клаптик, існують самі по собі і у сумі не дають ніякого уявлення ні про розміри, ні про відстані. Подібне явище спостерігається і при зворотній перспективі, яку вживали у Середньовіччі. П. а. в архітектурі формується внаслідок того, що внутрішнє середовище здається залишком якогось більшого, яке витиснуто масою, як це мало місце у колонних залах Стародавнього Єгипту, Ахеменідського Ірану або мусульманського Сходу. Внаслідок людина здається загубленою у такому просторі або відчуває себе перенесеною в інший світ, чим користувались зокрема зодчі Візантії у ранній період. Відсутність просторових орієнтирів спостерігалось і в готичних храмах з пануванням ліній і нервюрних склепінь, незважаючи на насиченість інтер'єра статуями. Останні через лінеарність, вихор одягу втрачали розмірність частин людського тіла, природну масштабність і посилювали містицизм загального художнього образу.

простір конкретний (сумірний, раціональний) — загальне середовище або його частини, яке уявляються спроможними і зрозумілими для реальної дії пересічної людини. В архітектурі таким є зокрема П. античності, раннього ренесансу, де спостерігається ясність просторових відрізків, їх масштабна розмірність відносно людини. Навіть ілюзорні розписи тих часів, які зорово розширяли межі П., не втрачають конкретики, бо зображення здаються перенесеними в сучасне середовище, у котрому міг би діяти і глядач. Такого ж докладного розгляду заслуговують П., притаманні образотворчому мистецтві і архітектурі: аналітичний і диференційований, висотний і широтний, динамічний і статичний, косний (примітивний) і апріорний, конечний і нескінчений, поздовжній (лонгитудинальний) і поперечний (латитудинальний), живописний і пластичний, а також ілюзійний, інтегральний, синтетичний та цілісний.